Сторінка 10 з 12«1289101112»
Модератор форуму: Апельсинка 
Ліс » Королівство_Гармонія » Толока » Ось,вона творчість!
Ось,вона творчість!
abonent_82 Оффлайн · 10.08.2014 в 13:23
abonent_82

Моему Другу

Почему иногда, когда спустится ночь
Грусть стучится в окно
И нельзя мне помочь?
Дождь играет на крыше
Он- пианист,
И дрожит на ветру вишни крохотный лист.
Почему мои чувства приходят в смятенье -
Неизвестно когда надо ждать просветленья?
Почему лишь когда я с тобою общаюсь -
В небесах 1000 звёзд
Ярче солнца сияют?
Без тебя дни плывут будто серые тучи
Ты мой друг, моя радуга, мой ясный лучик
И хочу я сказать, что всегда буду рядом,
Если только попросишь - помочь буду рада
Всего,что я чувствую не перечесть
Спасибо тебе, за то, что ты есть!!!

                                                    Невидимка
Cюзi Оффлайн · 11.08.2014 в 12:08
Cюзi

abonent_82
Цитата abonent_82 ()
Если только попросишь - помочь буду рада
класно коли є такий друг
нажаль, я сама не завжди можу допомогти
prokop Оффлайн · 11.08.2014 в 20:18
prokop

Цитата abonent_82 ()
Невидимка
а что за автор? у нас вродь на форуме такого участника нет.
Стихотворение хорошее, написано с душой, чувствуются эмоции, но слегка сыроватое. А в целом хорошо.
vovabevz Оффлайн · 11.08.2014 в 22:36
vovabevz

Коли йдеться про дружбу,мимоволі згадуються дитячі і юнацькі роки,то були гарні часи щирих почутів без вигід  і  розрахунків.Вірш до речі  класний,з вірним другом все якось  легше по життю іти,в  кого  є такий друг думаю може вважати себе щасливим
prokop Оффлайн · 11.08.2014 в 23:45
prokop

Роздаючи незалежність

Розірватись на шматки, і роздати себе людям,
Обійти всі закутки, може сенс із того буде,
Може вирветься з грудей крик у прірву, у безмежжя,
Він занедбаних ідей, рятувальник незалежний.
Може він спасе когось, від зневіри і зневаги,
Скаже: "ми ще поб'ємось, від поразки  до звитяги!",
Візьме в руку – силу духу, що ховається в душі,
Надпотужно, нуж бо дмухай, випускай його мерщій,
Стане спиною до спини і прикриє тобі тил,
Він підтримає в години, коли вже немає сил.
Це життя важка наука, іноді нещадно б'є,
І кусає як гадюка, ти кричиш: «за що мене?»,
То вже пестить, майже любить, хоч до рани прикладай,
Як то кажуть: "хай вже буде", до кінця свій хрест тримай.
Ну то що? Пора роздатись, розірватись для людей,
Хай нащадки зшиють прапор з незалежності ідей,
Будь готовий ти що ранку, не зважаючи на втрати,
Свою душу полонянку на поталу віддавати...
  ©  Юрий Прокопенко.
abonent_82 Оффлайн · 12.08.2014 в 19:14
abonent_82

Невидимка - це таємнича подружка абонента, з паралельних всесвітів
prokop Оффлайн · 12.08.2014 в 20:08
prokop

Свіженьке.... Що думаєте с приводу прочитанного?


                                             Письмо як життя

На вулиці стояв задушливий, літній вечір. Ярослав раптом зрозумів що сьогодні він спати не буде. Чи то на нього справило таке враження творчість сучасних письменників і перевернула його свідомість, чи знов спрацював феномен пружини, яка стискається до певної межі, а потім вистрілює. Іноді він сам допускав такі обставини, які затискали його в таке положення з якого залишалось  тільки два шляхи: або зламатись, або від пружинити. І він пружинив, вистрілюючи фонтаном духу і натхнення. Але все це до сьогодні виявилось штучним, немов притягнутим за вуха. Сьогодні неначе якісь тумблер переключився в його голові.  І чому він раніше не читав сучасних письменників з їх драйвовими оповіданнями і приголомшливою енергетикою. Він раптом засміявся в голос, тому що згадав як в четвертому класі почав писати мемуари. Важко сказати чи розумів Ярослав тоді значення слова «мемуари», але він купив в магазині конц.товарів самий кращій і найтовстіший зошит і гонорово підписав його «Мої мемуари». То був амбітний проект, якій Ярослав мріяв реалізовувати протягом всього життя і навіть встиг наповнити змістом декілька сторінок. Але все скінчилось коли його старша сестра знайшла той зошит і заливаючись від сміху на кухні читала мамі вголос його «мемуари». Пройшло якихось тридцять з гаком років і вже сам Ярослав сидячи за письмовим столом, в вечорі, на самоті, реготав над тим на скільки зміст того зошита був для нього на той час важливий. Але це все лірика минулого, яка в спогадах залишалась збитими колінами, смачними бабусиними пиріжками і запахом татової шкіряної куртки, яку він колись привіз з Монголії. А сьогодні був ефект пружини с тумблером в голові. З розумінням того що тепер йому доведеться надолужувати за всі ці тридцять з гаком років, тому що йому є що розповісти, але головне тепер він знає як це робиться. Але на все не вистачає часу, бо він тепер ще й вчиться на журналіста і поки ця пружина працює він має встигнути залишити щось для нащадків. Звісно це не будуть вірші з матюками, вони не залишать жодного сліду, хоча і найкраще висловлюють реалії сьогодення. І це не будуть якісь графоманські  тексти, які він писав у період дозрівання своєї творчої особистості. Це навіть не буде тим гучним журналістським розслідуванням яке він намірився зробити коли вивчиться на журналіста. Напевне його слід залишиться в сприйняті світу тою дівчиною, які він спочатку написав «привіт», а вже потім все інше. Залишить слід в її сприйняті самої себе як привабливої жінки. В тому що люди які стикалися з ним, контактували, то потім намагалися бути світлішими, добрішими і цілеспрямованими. «Напевне це тому що я був похмурим, злим і незібраним» - подумав в голос Ярослав і знов розсміявся. Кава зварена на воді с під крану, стояла недопитою на його столі та вже захолола і вкрилась радужною плівкою. «Ну нічого, доберуся і до вас, ось тільки вивчусь на журналіста і обов’язково з’ясую, якою водою ви людей труїте » - бурмотав собі під ніс Ярослав дивлячись  на радужну плівку у недопиті каві. Але навіть усвідомлення того, що декілька годин тому він випив каву не підозрюючи що хімічний склад води дійсно є хімічним або навіть токсичним, навіть це не змогло зіпсувати йому настрій. Тому що було натхнення. Це неначе ти йдеш разом з усіма, а по відчуттям ніби на крок по переду. Це коли ти навіть образу сприймаєш з гумором від щирого серця і від цього твій кривдник впадає в паніку, бо не уявляє як тобі можна допекти. Коли приходить натхнення, ти забуваєш про все: про всі свої фобії, про свої досягнення, навіть про те як тебе звати і ти стаєш ніхто, бо натхнення поглинає тебе цілком… І тільки радужна плівка на холодні каві у тебе під носом, яку ти трохи не випив, приводить тебе до тями. Якій там алкоголь чи наркотик. Вони і поруч не стояли, бо натхнення набагато яскравіше, захоплююче і найголовніше: продуктивніше за будь який допінг.
Всі ці думки Ярослав викладав ручкою на папері, рівними рядочками. Він був впевнений що ці нотатки є корисним досвідом до написання майбутніх мемуарів, а мемуари обов’язково повинні бути написані від руки…
                                                                           © Юрій Прокопенко.

aleksija Оффлайн · 12.08.2014 в 22:22
aleksija

Юра ,ти мене дивуєш ,браво .
І вірші україньскою , і оповідання ,що тут скажеш -творча людина ,молодець.
 А я ,а я прошу поміч залу ,щось не пишеться мені (
vovabevz Оффлайн · 12.08.2014 в 22:59
vovabevz

prokop,читається легко - це плюс.нажаль мене не  пройняло так як проймало від  більшості твоїх  віршів ,можливо я трохи зачерствів,бажаю тобі і твоєму  герою творчих  успіхів і натхнення wink
Cюзi Оффлайн · 13.08.2014 в 23:25
Cюзi

Трішки лірики наніч з одної пісні....

Стирая, записанные пленки,
Когда-то были розы,
Теперь обрывки сна.
Роняя хрустальные осколки,
Когда-то были слезы,
Теперь кусочки льда.

Маются одиноко огненные сердца,
Им не успеть до срока, им догореть дотла.
Только во сне не больно снова терять тебя
Маются одиноко огненные сердца.
Сердца …

Останься, хотя бы до сегодня.
Когда-то было можно, теперь уже нельзя.
Останься, хотя бы до сегодня
Когда-то было сложно, тебе терять меня.

tired Доброї всім ночі hi
aleksija Оффлайн · 14.08.2014 в 00:26
aleksija

Сюзі ,дуже дякую за лірику ,добраніч усім .
Поки ,зрибила всі справи вже й ніч (
prokop Оффлайн · 16.08.2014 в 04:24
prokop

Хочу немного вас позабавить ироническим стихом, который я уже давненько написал и забыл про него.

                                      Тем, кто не умеет слушать.

Прошу прощения за громкий монолог,
Как хорошо, что моё горло не болит,
Уже я начал, это не пролог,
Закройте рот! Летает ларингит.
Один хороший мой знакомый….
Ну что там сзади, вы бурчите невпопад,
Вот вы заросший, будто только что из комы,
Прошу вас, удалитесь в сад!
Так вот, один знакомый мой….
Ну, кто ещё не в силах помолчать,
Представьтесь, душу вашу упокой,
И вы наверно отправляйтесь в сад!
И всех кто слушать не умеет – в сад!
Я как оратор предъявляю полномочия,
Садовник пообщаться будет рад,
Вам красочно опишет троеточие….
Так вот, знакомый мой один,
Поведал правду в мои уши,
Не сможешь жить как господин,
Пока ты не умеешь слушать.
vovabevz Оффлайн · 16.08.2014 в 18:46
vovabevz

Дійсно частіше краще мовчки слухати,поки мовчу люди не почують жодної дурниці від  мене,повчальний віршик,молодець!!!
prokop Оффлайн · 16.08.2014 в 18:52
prokop

Ти завжди протидія

Ти досі ще холодна, наче сивий лід,
Ти правда невимовна, ти гордості політ,
Ти ті слова, які я вимовить не смію,
Ти невблаганна мить, ти завжди протидія.
І знову біла шкіра в тренді, в моді,
А ти взяла і загоріла на природі,
Зробила все на перекір, мов та нескорена стихія,
Ти недосяжна як верхів'я гір, ти альпініста мрія.
На грудях білої футболки Ернесто Че Гевара,
Твого буття розбитого осколки, чорна хмара,
Нехай воно розбите вщент, одна надія,
Одвічний і незмінний бренд - то протидія,
Нікому не корись, холодна і впізнана…
Але розтопить лід колись кохання хулігана,
І  то зламає певні рамки, то буде подія,
Збере буття уламки, бо всупереч кохає протидія!

  ©  Юрий Прокопенко.
abonent_82 Оффлайн · 18.08.2014 в 22:10
abonent_82

Разговорс тоской
Привет! - Ты кто?
- Тоскатвоя. В реале у тебя есть только я.
Неговорю что нет друзей - все заняты жизнью
своей
- У каждого свой путь, вседалеко
Как хорошо что позвонитьлегко.
Есть брат, которого люблю
- Япротив ничего не говорю.
Но ведь тевремена, когда вы были вместе
Осталисьв беззаботном детстве.
Сейчас у васдругие интересы
У каждого свои ирадости, и стрессы.
Учеба, признайся,тебе надоела!
Ведь фарс у них достигпредела.
- Но я ведь живу, и должен бытьсмысл!
Еще одну жизнь не прожить мнена бис.
- Живешь он-лайн, любишьон-лайн,
Друзья он-лайн, мечты он-лайн.
Надень рожденья никто не придет
А заокном все метель заметет.
- Но я хочу,я хочу помагать!
И настроенье людямподнимать!
Стать чьей-то путеводноюзвездой
Чтоб был он счастлив рядом сомной.
Поддерживать в трудное время
Ине считать себя как бремя.
- Но нет его,и будет ли потом,
Об этом, прости, нескажет никто...
- Живу с надеждой что-тоизменить,
А завтра может и не наступить...

Невидимка
prokop Оффлайн · 22.08.2014 в 04:02
prokop

abonent_82 Оффлайн · 25.08.2014 в 22:41
abonent_82

патріотична штучка, відчуття близької дуже близької війни, вона ніби далеко, і  ніби дуже близько біля дверей
Cюзi Оффлайн · 27.08.2014 в 22:52
Cюзi

Зі спільноти Територія твого розвитку

Всі люди прагнуть, аби їх любили, навіть коли це сягне за певні межі. Таких стосунків прагне більшість людей, але в них на заваді стоять їхні
напівбожевільні комплекси і всілякі табу, якими вони сковують власні
почуття і пориви, якими керуються, нехтуючи волею інших, тих, хто поряд,
хто може подарувати їм значно більше, ніж звичайні втіхи, відкрити іншу
планету, іншу галактику, перш за все у собі, у своїх досі не відомих
можливостях.

© Анатолій Дністровий "Патетичний блуд"
Cюзi Оффлайн · 28.08.2014 в 13:14
Cюзi

Відчуження

Злишся?
Ха! А я ж тобі казала, зроби свій крок назад і відступись!
Що ж…
тепер твій шлях іти крізь емоційну бурю

Спочатку біль, а потім злість допоки не настане час
тобі пізнати гнів в усій його красі

“Стерво”- скажеш. Смішний
А чом би ні?
Ти не питав, а просто все зламав

З недавніх пір ти сотворив в мені це Стерво
Настав час жнив
Ілюзії твої...
О, як люблю я їх ламати

Сюзі
prokop Оффлайн · 29.08.2014 в 17:23
prokop

Сюзи не завидую я тому, кому этот стих посвящён wink
Cюзi Оффлайн · 30.08.2014 в 02:19
Cюзi

Коли людину заганяють в угол включаються інстинкти...все просто не треба мене змушувати
abonent_82 Оффлайн · 30.08.2014 в 21:58
abonent_82

Мені цей вірш більше нагадує , розмови однієї квітки з маленьким принцем, вона там говорила, що має  колючки , три шипа,  тому нічого не боїться, навіть тигрів smile
Cюзi Оффлайн · 30.08.2014 в 22:16
Cюзi

abonent_82, колишній теж сміявся спочатку
abonent_82 Оффлайн · 31.08.2014 в 18:11
abonent_82

одна хороша людина, сказала що це схоже на молитву, хай буде так

Молитва



Не смілюсь торкати словами
Образ життя святого
Як ти знайшла пустелю
Біля рідного дому

Сади ранкового міста ясніли
Безжально близько
Ти можеш вернутись Маріє,
Зігнутись низько

Господи, помилуй,
Господи вбережи
Стоїш на тертих колінах
Розвернутої душі

Схилена від   безсилля
Падаєш  на пісок
Чорніють вирвані рани
Безжальних думок

Помилуй, помилуй Маріє
Благого Сина Мати
Дай сили, покрий омофором
Тіло завжди ніяке

Тишу змоли благодатну
Вселиться сам Бог
Темрява штрикає п'яту
Пригоршнею думок

Помилуй, помилуй Маріє
Благого сина Мати
Дай сили, покрий омофором
Серце гріхом закляте


хто не в курсі почитайте про Марію Єгипетьську
vovabevz Оффлайн · 01.09.2014 в 22:33
vovabevz

хороша людина не помилилась з назвою,молитва не що інше  як розмова з  Богом,визнаючи своє безсилля,змиривши в собі гординю людина просить Господи помилуй і Господь чує такі молитви,це  саме те  про  що варто писати)натхнення  і Божого Благословіння.
Ліс » Королівство_Гармонія » Толока » Ось,вона творчість!
Сторінка 10 з 12«1289101112»
Пошук: